Хочеться мені вам сказати панове що таке є наше товариство?

11 відповідей на питання “Хочеться мені вам сказати панове що таке є наше товариство?”

В ЯКІЙ ЧОЛІ ЦЕ БУЛО.
«Тарас Бульба» (мова Тараса)
– Хочеться мені вам сказати, панове, що таке є наше товариство. Ви чули від батьків і дідів, як колись шанували всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і храми, і князі були нашого роду, свої князі, а не католицькі недовірки . Все взяли бусурмани, все пропало. Тільки зостались ми, сироти, та, як вдова після смерті доброго чоловіка, також сирота, як і ми, земля наша! Ось у який час подали ми, товариші, руку на братерство! Ось на чому стоїть наше товариство! Немає уз святіше товариства! Батько любить своє дитя, матір любить своє дитя, дитя любить батька і матір. Але це не те, братці: любить і звір своє дитя. Але поріднитися душею, а не по крові, може тільки людина. Бували і в інших землях товариші, але таких, як на нашій землі, не було таких товаришів. Вам траплялося не одному довго пропадати на чужині; бачиш – і там люди! Також Боже сотворіння, і розбалакаєшся з ним, як зі своїм; а як дійде до того, щоб вилити йому душу, – бачиш: ні, розумні люди, та не ті; такі ж люди, та не ті! Ні, братці, так любити, як козацька душа, – любити не тільки розумом чи ще чим, а всім, чим дав бог, що тільки є в тобі, а … – сказав Тарас, і махнув рукою, похитав сивою головою, моргнув вусом і сказав: – Ні, так любити ніхто не може! Знаю, погано тепер повелося на землі нашій; думають тільки, щоб при них були стіжки й скирти хліба та коней табуни, та щоб були цілі в льохах запечатані дорогі меди;. Переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються своєї мови, свій зі своїм не хоче розмовляти, свій свого продає, як бездушну тварину на ринку. Милість чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного магната польського, що жовтим чоботи своїм б’є їх у пику, дорожча їм од усякого братерства. Але навіть в останнього падлюки, який він був, хоч би весь запаскуджений у сажі й низькопоклонстві, є і у того, братове, хоч крихта почуття до свого рідного. І прокинеться воно коли-небудь, і вдариться він, бідолашний, об поли руками, вхопить себе за голову, і прокляне він нице життя своє, готовий муками спокутувати ганебні діла. Нехай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство! Якщо вже на те пішло, щоб умирати, – так нікому ж з них не доведеться так вмирати !. . Нікому, нікому !. . Чи не вистачить у них на те мишачої відваги їхньої!

… – Хочеться мені вам сказати, панове, що таке є наше товариство. Ви чули від батьків і дідів, як колись шанували всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і храми, і князі були нашого роду, свої князі, а не католицькі недовірки . Все взяли бусурмани, все пропало. Тільки зостались ми, сироти, та, як вдова після смерті доброго чоловіка, також сирота, як і ми, земля наша! Ось у який час подали ми, товариші, руку на братерство! Ось на чому стоїть наше товариство! Немає уз святіше товариства! Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, діти люблять батька і матір. Але це не те, братці: любить і звір своє дитя. Але поріднитися душею, а не по крові, може тільки людина. Бували і в інших землях товариші, але таких, як на нашій землі, не було таких товаришів. Вам траплялося не одному довго пропадати на чужині; бачиш – і там люди! Також Боже сотворіння, і розбалакаєшся з ним, як зі своїм; а як дійде до того, щоб вилити йому душу, – бачиш: ні, розумні люди, та не ті; такі ж люди, та не ті! Ні, братці, так любити, як козацька душа, – любити не тільки розумом чи ще чим, а всім, чим дав Бог, що тільки є в тобі, а … – сказав Тарас, і махнув рукою, похитав сивою головою, і вусом моргнув, і сказав: – Ні, так любити ніхто не може! Знаю, погано тепер повелося на землі нашій; думають тільки, щоб при них були стіжки й скирти хліба та коней табуни, та щоб були цілі в льохах запечатані дорогі меди;. Переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються своєї мови, свій зі своїм не хоче розмовляти, свій свого продає, як бездушну тварину на ринку.Милість чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного магната польського, що своїм жовтим чоботом б’є їх у пику, дорожча їм од усякого братерства. Але навіть в останнього падлюки, який він був, хоч би весь запаскуджений у сажі й низькопоклонстві, є і у того, братове, хоч крихта почуття до свого рідного. І прокинеться воно коли-небудь, і вдариться він, бідолашний, об поли руками, вхопить себе за голову, і прокляне він нице життя своє, готовий муками спокутувати ганебні діла. Нехай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство! Якщо вже на те пішло, щоб умирати, – так нікому ж з них не доведеться так вмирати. Нікому, нікому. Чи не вистачить у них на те мишачої відваги їхньої!
“Тарас Бульба”. Художній фільм за повістю М. В. Гоголя 2009
Так говорив отаман і, коли скінчив своє слово, все ще хитав посивілою в козацьких справах головою. Всіх, хто не стояв, розібрала сильно така мова, дошед далеко, до самого серця. Самі найстаріші в рядах стояли нерухомо, похиливши сиві голови в землю; сльоза тихо набігала їм на старі очі; повагом витирали вони її рукавом. І потім все, немов змовившись, махнули одночасно рукою й похитали бувалими головами …
(Див. Короткий зміст і повний текст повісті Гоголя «Тарас Бульба».)

– Хочеться мені вам сказати, панове, що таке є наше товариство. Ви чули від батьків і дідів, як колись шанували всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і храми, і князі були РОСІЙСЬКОГО РОДА, свої князі, а не католицькі недовірки . Все взяли бусурмани, все пропало. Тільки зостались ми, сироти, та, як вдова після смерті доброго чоловіка, також сирота, як і ми, земля наша! Ось у який час подали ми, товариші, руку на братерство! Ось на чому стоїть наше товариство! Немає уз святіше товариства! Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, діти люблять батька і матір. Але це не те, братці: любить і звір своє дитя. Але поріднитися душею, а не по крові, може тільки людина. Бували і в інших землях товариші, але таких, як в РОСІЙСЬКОЇ ЗЕМЛІ, не було таких товаришів. Вам траплялося не одному довго пропадати на чужині; бачиш – і там люди! Також Боже сотворіння, і розбалакаєшся з ним, як зі своїм; а як дійде до того, щоб вилити йому душу, – бачиш: ні, розумні люди, та не ті; такі ж люди, та не ті! Ні, братці, так любити, як козацька душа, – любити не тільки розумом чи ще чим, а всім, чим дав бог, що тільки є в тобі, а … – сказав Тарас, і махнув рукою, похитав сивою головою, і вусом моргнув, і сказав: – Ні, так любити ніхто не може! Знаю, погано тепер повелося на землі нашій; думають тільки, щоб при них були стіжки й скирти хліба та коней табуни, та щоб були цілі в льохах запечатані дорогі меди;. Переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються своєї мови, свій зі своїм не хоче розмовляти, свій свого продає, як бездушну тварину на ринку. Милість чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного магната польського, що своїм жовтим чоботом б’є їх у пику, дорожча їм од усякого братерства. Але навіть в останнього падлюки, який він був, хоч би весь запаскуджений у сажі й низькопоклонстві, є і у того, братове, хоч крихта почуття до свого рідного. І прокинеться воно коли-небудь, і вдариться він, бідолашний, об поли руками, вхопить себе за голову, і прокляне він нице життя своє, готовий муками спокутувати ганебні діла. Нехай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство!

Н. В. Гоголь. «Тарас Бульба» (мова Тараса). – Хочеться мені вам сказати, панове, що таке є наше товариство. Ви чули від батьків і дідів, як колись шанували всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і храми …
Гоголь називає козацтво «широкої розгульного замашкою російської природи», в якій відбилася душа і російського, і українця.
Тарас Бульба в своїй знаменитій промові «про товаристві» говорить про «кращих російських витязів на Україні».Славлять бойове товариство Запорізької Січі і Мусій Шило, і Бовдюг, іБалабан, і Степан Гуска, і багато інших «добрі козаки».
Микола Васильович Гоголь (1809-1852) – один з найвидатніших письменників і драматургів російської літератури, автор безсмертних творів “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Тарас Бульба”, “Вій”, “Ревізор”, “Мертві душі”. Дивовижний талант Гоголя проявився в таких несхожих один на одного творах – то вражаючи читача багатством мови, колоритністю та епічним розмахом української теми, то тягнучи фантасмагорією петербурзьких повістей, то викликаючи сміх і змушуючи задуматися над дійсністю в “Ревізорі” і “Мертвих душах”.

МОВА ТАРАСА БУЛЬБИ Про товариства РОСІЙСЬКОЮ
ІСТИНА!
Н. В. Гоголь
“Тарас Бульба”
– Хочеться мені вам сказати, панове, що таке є наше товариство. Ви чули від батьків і дідів, як колись шанували всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і храми, і князі були нашого роду, свої князі, а не католицькі недовірки . Все взяли бусурмани, все пропало. Тільки зостались ми, сироти, та, як вдова після смерті доброго чоловіка, також сирота, як і ми, земля наша! Ось у який час подали ми, товариші, руку на братерство! Ось на чому стоїть наше товариство! Немає уз святіше товариства! Батько любить своє дитя, матір любить своє дитя, дитя любить батька і матір. Але це не те, братці: любить і звір своє дитя. Але поріднитися душею, а не по крові, може тільки людина. Бували і в інших землях товариші, але таких, як на нашій землі, не було таких товаришів. Вам траплялося не одному довго пропадати на чужині; бачиш – і там люди! Також Боже сотворіння, і розбалакаєшся з ним, як зі своїм; а як дійде до того, щоб вилити йому душу, – бачиш: ні, розумні люди, та не ті; такі ж люди, та не ті! Ні, братці, так любити, як козацька душа, – любити не тільки розумом чи ще чим, а всім, чим дав бог, що тільки є в тобі, а … – сказав Тарас, і махнув рукою, похитав сивою головою, моргнув вусом і сказав: – Ні, так любити ніхто не може! Знаю, погано тепер повелося на землі нашій; думають тільки, щоб при них були стіжки й скирти хліба та коней табуни, та щоб були цілі в льохах запечатані дорогі меди;. Переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються своєї мови, свій зі своїм не хоче розмовляти, свій свого продає, як бездушну тварину на ринку. Милість чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного магната польського, що жовтим чоботи своїм б’є їх у пику, дорожча їм од усякого братерства. Але навіть в останнього падлюки, який він був, хоч би весь запаскуджений у сажі й низькопоклонстві, є і у того, братове, хоч крихта почуття до свого рідного. І прокинеться воно коли-небудь, і вдариться він, бідолашний, об поли руками, вхопить себе за голову, і прокляне він нице життя своє, готовий муками спокутувати ганебні діла. Нехай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство! Якщо вже на те пішло, щоб умирати, – так нікому ж з них не доведеться так вмирати !. . Нікому, нікому !. . Чи не вистачить у них на те мишачої відваги їхньої!

Н. В. Гоголь
«Тарас Бульба» (мова Тараса)
– Хочеться мені вам сказати, панове, що таке є наше товариство. Ви чули від батьків і дідів, як колись шанували всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і храми, і князі були нашого роду, свої князі, а не католицькі недовірки . Все взяли бусурмани, все пропало. Тільки зостались ми, сироти, та, як вдова після смерті доброго чоловіка, також сирота, як і ми, земля наша! Ось у який час подали ми, товариші, руку на братерство! Ось на чому стоїть наше товариство! Немає уз святіше товариства! Батько любить своє дитя, матір любить своє дитя, дитя любить батька і матір. Але це не те, братці: любить і звір своє дитя. Але поріднитися душею, а не по крові, може тільки людина. Бували і в інших землях товариші, але таких, як на нашій землі, не було таких товаришів.Вам траплялося не одному довго пропадати на чужині; бачиш – і там люди! Також Боже сотворіння, і розбалакаєшся з ним, як зі своїм; а як дійде до того, щоб вилити йому душу, – бачиш: ні, розумні люди, та не ті; такі ж люди, та не ті! Ні, братці, так любити, як козацька душа, – любити не тільки розумом чи ще чим, а всім, чим дав бог, що тільки є в тобі, а … – сказав Тарас, і махнув рукою, похитав сивою головою, моргнув вусом і сказав: – Ні, так любити ніхто не може! Знаю, погано тепер повелося на землі нашій; думають тільки, щоб при них були стіжки й скирти хліба та коней табуни, та щоб були цілі в льохах запечатані дорогі меди;. Переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються своєї мови, свій зі своїм не хоче розмовляти, свій свого продає, як бездушну тварину на ринку. Милість чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного магната польського, що жовтим чоботи своїм б’є їх у пику, дорожча їм од усякого братерства. Але навіть в останнього падлюки, який він був, хоч би весь запаскуджений у сажі й низькопоклонстві, є і у того, братове, хоч крихта почуття до свого рідного. І прокинеться воно коли-небудь, і вдариться він, бідолашний, об поли руками, вхопить себе за голову, і прокляне він нице життя своє, готовий муками спокутувати ганебні діла. Нехай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство! Якщо вже на те пішло, щоб умирати, – так нікому ж з них не доведеться так вмирати !. . Нікому, нікому !. . Чи не вистачить у них на те мишачої відваги їхньої!

Тарас Бульба: немає уз святіше товариства!
БЕЗ-СМЕРТНИЙ УРИВОК З ПОВІСТІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ “ТАРАС БУЛЬБА”
– Хочеться мені вам сказати, панове, що таке є наше товариство. Ви чули від батьків і дідів, як колись шанували всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і храми, і князі були нашого роду, свої князі, а не католицькі недовірки .
Все взяли бусурмани, все пропало. Тільки зостались ми, сироти, та, як вдова після смерті доброго чоловіка, також сирота, як і ми, земля наша!
Ось у який час подали ми, товариші, руку на братерство! Ось на чому стоїть наше товариство! Немає уз святіше товариства!
Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, діти люблять батька і матір. Але це не те, братці: любить і звір своє дитя. Але поріднитися душею, а не по крові, може тільки людина.
Бували і в інших землях товариші, але таких, як на нашій землі, не було таких товаришів.
Вам траплялося не одному довго пропадати на чужині; бачиш – і там люди! Також Боже сотворіння, і розбалакаєшся з ним, як зі своїм; а як дійде до того, щоб вилити йому душу, – бачиш: ні, розумні люди, та не ті; такі ж люди, та не ті! Ні, братці, так любити, як козацька душа, – любити не тільки розумом чи ще чим, а всім, чим дав Бог, що тільки є в тобі, а … – сказав Тарас, і махнув рукою, похитав сивою головою, і вусом моргнув, і сказав: – Ні, так любити ніхто не може!
Знаю, погано тепер повелося на землі нашій; думають тільки, щоб при них були стіжки й скирти хліба та коней табуни, та щоб були цілі в льохах запечатані дорогі меди;. Переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються своєї мови, свій зі своїм не хоче розмовляти, свій свого продає, як бездушну тварину на ринку. Милість чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного магната польського, що своїм жовтим чоботом б’є їх у пику, дорожча їм од усякого братерства.
Але навіть в останнього падлюки, який він був, хоч би весь запаскуджений у сажі й низькопоклонстві, є і у того, братове, хоч крихта почуття до свого рідного. І прокинеться воно коли-небудь, і вдариться він, бідолашний, об поли руками, вхопить себе за голову, і прокляне він нице життя своє, готовий муками спокутувати ганебні діла.
Нехай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство! Якщо вже на те пішло, щоб умирати, – так нікому ж з них не доведеться так вмирати. Нікому, нікому. Чи не вистачить у них на те мишачої відваги їхньої!